Pretraži ovaj blog

utorak, 29. prosinca 2015.

RIJEČ UZ PROMOCIJU KASETE I CD-A „ JA RUSNAK BUL I BUDZEM“ – RUSINSKE PJESME

Ja Rusnak Bul i Budzem Pjesme link

Najljepši odgovor na pitanje „ TKO SU RUSINI ?“ dala je mr. sc. Nada Bajić, koja kaže: „Kada razmišljam, onda dolazim do spoznaje da smo Mi- naša pjesma, naša pjesma smo Mi“

Želeći to i pokazati, odlučila se na posao. Odabrala je pjesme iz svih grupa, kako su one svrstane po poznatim etnografima:
(1) pjesme koje su donesene preseljenjem 1740. - 1810. godine ;
(2) originalne pjesme panonske ravnice;
(3) pjesme koje su prenesene iz Potkarpatja i Zakarpatja od 1850. do danas;
(4) Pjesme koje imamo odavno, ali one nisu naše po melodiji i po tekstu, već pripadaju cijeloj regiji, svim narodnim grupama, kako našim, tako i moravskim, slovačkim, poljskim i mađarskim.

Bela Bartok ih naziva pastirskim, dr. Filaret Kolessa mandrivni-putujućim, a poljski etnograf dr. Bisrtonj jasno je protumačio kako su nastale ove pjesme „karpatskog ciklusa“: „Naši Huculi - pastiri napasali su svoja stada po obroncima Karpata i tražeći dobru ispašu - idući od istoka prema zapadu karpatskim vijencem, ponekih godina stizali su čak do čeških krajeva i Šlezije. Iz svojih krajeva nosili su sa sobom svoju pjesmu, pjevajući i svirajući na fruli, ali su prisluškivali i pjesme tih narodnih grupa, s kojima su se na tom putu susretali. Tamo su odnosili svoje pjesme, a kada su se vraćali, što im se dopalo prenijeli su u svoj kraj. To je trajalo vjekovima. Na taj način spomenute etničke grupe pjevaju nekoliko desetina pjesama, a niti jednu od njih ne može se pripisati jednom od spomenutih naroda.“
„Svaka od odabranih pjesama ima svoj karakter. Po njemu pojedina pjesma svaka za sebe ima vlastitu toplinu, vlastitu svjetlost, vlastitu ljepotu, a melodija to tumači. Samo onda pjesma može biti otpjevana dobro, ako pjevač oživi tu lijepu pjesmu, tako da onaj tko je sluša doživi tu toplinu i svjetlost pjevane pjesme, njezinu vlastitu ljepotu“, tako naglašava Onufrij Timko. „Nije nužno naglasiti da se baš tako željelo otpjevati koristeći jednostavnu razradu na više glasova … kako to naša pjesma sa svojim osobinama želi…“

Malo više „slobode“ imali su svirači, jer to nije tradicionalni tamburaški orkestar uz solo harmoniku, kakav se susretao od samih početaka rada KPD u Petrovcima i drugim mjestima gdje žive Rusini. Prije Domovinskog rata takvih je orkestara bilo, no sada je situacija takva da se sastavi formiraju i raspadaju, ali i pokušavaju pronaći novi, suvremeniji identitet, koristeći nove instrumente. S obzirom na okolnosti, bit će potrebno dulje vrijeme dok se sve ustali i saživi.
Orkestar koji je pratio ne egzistira. Sastavljen je od ljudi koji su željeli raditi bez naknade, koji su dolazili poslije rada na polju ili na radnom mjestu. Satima su radili do kasno u noć. Svi su koristili posuđene instrumente, što svakako doprinosi priznavanju njihova rada. Iako su koristili suvremene instrumente i moderniji aranžman, pjesme su ostale nedirnute, izvorne, onakve kakve su ih zapisali Onufrij Timko, dr. Vinko Žganec i Janko Čordaš.
Snimanje pjesama na kasetu i CD praćeno je samo jednom željom: zapisati prekrasne rusinske pjesme i ostaviti ih onima, koji će u njima znati pronaći ljepotu. Upravo to je i nama pomoglo da se odlučimo na ovakav rad, skupimo 20 pjesama na jedno mjesto, a pri tom nas je vodila ljubav prema pjesmi. Samo takva ljubav mogla je održati na tom poslu grupu entuzijasta i pomoći da se snimi prva kaseta i prvi CD na rusinskom jeziku u Republici Hrvatskoj.

Za to su zaslužni:
Zvonko Edelinski, harmonika i klavijature
Miroslav Kostelnik, akustična gitara,
Zvonko Đitko i Željko Vrtarić, bas i
Tomislav Ruskaj , prima.

Tu je prije svega prekrasni sopran Nada Šarik - Ujfaluši, koja je dala ideju, uradila najviše ne žaleći niti svoje slobodno vrijeme, ni svoja materijalna dobra - cijela financijska konstrukcija njena je briga i posao. Po svemu što je uradila i kako je radila, dokazala je da je prava unuka Arona Ujfalušija i Đure Šarika st., koji su u svoje vrijeme bili priznati Rusini u Petrovcima. Drugi glas je Ljupka Segedi- Falc, koja je pomogla sa zadovoljstvom i od srca.
Posebnu zahvalnost i priznanje nas koji smo imali čast i zadovoljstvo sudjelovati u realizaciji dajemo gospođi mr. sc. Nadi Bajić, koja nas je pokretala na rad svojom vedrinom, nasmijanošću i svojom nepresušnom energijom, njezinom suprugu gospodinu mr. sc. dr. Miroslavu Bajiću, specijalisti stomatološke protetike, na svesrdnoj podršci i strpljenju, kao i njihovom sinu Viktoru, diplomiranom inženjeru elektrotehnike i gospođici Jasni Jelić, apsolventu grafike na skladnom rješenju omota kasete i CD-a.
Gospodinu Željku Vrtariću, koji nam je omogućio da se služimo njegovim instrumentima, svesrdno pomagao svojim stručnim znanjem, koji se u svom poslu susreo s rusinskom pjesmom, u njoj našao hranu za svoju dušu, kako je i sam rekao, ali koji je neprestano ponavljao „IŠČE RAZ!“ ( još jednom! ).
Također toplo zahvaljujemo gospodinu dr. sc. Branku Beriću na susretljivo posuđenoj harmonici.

Na kraju zahvaljujemo svim sponzorima , bez čije pomoći doista ne bi mogli provesti naš naum:
DILJ d.d.,Vinkovci,
HAAS DOM d.o.o., Vinkovci,
MOTEL GEM, Vinkovci,
kao i onima koji će nam još financijski pomoći

Ljupka Falc

Napomena:
Za promociju kasete i CD-a Nada Bajić koristila se prezimenima svojih djedova Šarik i Ujfaluši

nedjelja, 28. veljače 2010.

subota, 27. veljače 2010.

WORLD CONGRESS CHAIRMAN IN WASHINGTON, D. C.

Washington, D. C. On November 15-17, 2006, during the three-day visit to diplomatic missions in the United States, the chairman of the World Congress of Rusyns, Professor Paul Robert Magocsi, together with a delegation of Rusyn-American community activists, was received by the embassies of Romania, Ukraine, Serbia, and the Vatican. Other members of the delegation were from the of the Carpatho-Rusyn Society of America: the National Capital Chapter president Dr. Victor Haburchak, its vice-president Professor Elaine Rusinko, Dr. Mikuláš Popovič, and the president of the society’s New England Chapter Orestes Mihaly.

The main purpose of the delegation’s visit to the Embassy of Romania was to review plans for the Ninth World Congress of Rusyns, to be held in Sighet (Sighetul Marmaţei) on June 21-24, 2007. In response to Professor Magocsi’s inquiry submitted one year ago about the status of the new bridge across the Tysa River, embassy officials informed the delegation that the formal opening is expected to take place before the end of 2006. This means that it should be possible for delegates from Ukraine to walk across the bridge in order to attend the World Congress. The new bridge will not only link Ukraine and Romania, it will also re-unite Carpatho-Rusyns who live on the northern and southern banks of the Tysa River and who have until now been separated by an international border. Also under discussion was the topic of official guests at the World Congress. The Romanian Embassy expressed its government’s interest in assuring the success of the congress and agreed to assist in issuing formal invitations to official guests who will represent various countries and the European Union at the World Congress.

For the second time within one year the Rusyn-American delegation and the World Congress chairman were received at the Embassy of Ukraine, this time by the Deputy Chief of the Mission, Minister-Counselor Dr. Viktor O. Nikitiuk. Professor Magocsi submitted a formal inquiry (copy attached) to Ambassador Oleh V. Shamshur, which requests clarification about what seems to be Ukraine’s contradictory policies toward Rusyns. On July 7, 2006, Ukraine’s Ministry of Justice, in response to an inquiry for recognition of Rusyns as a distinct nationality, replied that “according to international legal norms as well as the laws of Ukraine, every person has the right to his or her own national self-identity,” and that furthermore there is no “official list of nationalities that are recognized in Ukraine.” These statements seem to be in contradiction to Ukraine’s policies as reflected in its “Proposed Measures for Resolving the Problem of Ukrainians-Rusyns” (1996); its report to the Council of Europe defining Rusyns as a “sub-ethnos of the Ukrainian nationality” (1999), and a published list of nationalities in Ukraine from the country’s most recent census (2001) in which Rusyns as a nationality are omitted. Do the “Proposed Measures for Resolving the Problem of Ukrainians-Rusyns” still reflect the official policy of Ukraine? An answer to that question will determine the tenor of future talks between the World Congress of Rusyns and representatives of the European Union and the United States government.

At the Embassy of Serbia the Rusyn-American delegation had an extensive discussion with that country’s ambassador, Ivan Vujačić. Professor Magocsi praised Serbia’s wide-ranging support of the Rusyns in Vojvodina, where they are recognized as one of that province’s five official nationalities. Of particular concern to the Rusyn-American delegation, however, is whether the present-day government of Serbia still requires a group, for classification as a nationality, to have a so-called mother country (matična zemlja), that is, an independent state outside Serbia. A formal inquiry on this matter was submitted to the Serbian ambassador by Professor Magocsi (copy attached). Should Rusyns “need” a mother country, it logically would be Slovakia or Hungary (since most Vojvodinian Rusyns trace their roots to villages in those present-day countries), but certainly not Ukraine. More to point, Vojvodina’s Rusyns do have a historic homeland. It is Carpathian Rus’ (popularly referred to as a Hornica), which alongside Flanders, Catalonia, and the Basque Land, is one of the many recognized homelands of stateless peoples in Europe. Historic Carpathian Rus’, which is within the borders of several present-day independent states, is the historic homeland of all Carpatho-Rusyns.

At the Embassy of the Vatican, the Rusyn-American delegation and the World Congress chairman were received by the Apostolic Nuncio, Archbishop Pietro Sambi. The Apostolic Nuncio was informed about Carpatho-Rusyns, a distinct nationality in central Europe which is known in Vatican circles as Ruthenians (Ruteni). Most of the discussion focused on the policies toward Rusyns carried out by the Greek Catholic Eparchy of Prešov in Slovakia and the Eparchy of Mukachevo in Ukraine. Formally, each of those eparchies emphasizes the use of state languages, Slovak or Ukrainian, at the expense of liturgical Church Slavonic and spoken Rusyn vernacular. As a result of the policies of the Greek Catholic bishops of Prešov and Mukachevo, it seems that the Vatican is following policies similar to that of the former Soviet Union. In other words, the Vatican may note that Rusyns (Ruthenians) are an ethnic group, but it does not recognize Rusyns as a distinct nationality who have their own distinct Rusyn literary language.

Particularly troublesome is the policy of slovakization carried out by the authorities of the Eparchy of Prešov and the gradual adoption of the Ukrainian language in the Eparchy of Mukachevo. The Rusyn-American delegation shared with the Papal Nuncio its surprise that the Vatican recently appointed as head of the Eastern-rite Eparchy of Mukachevo an apostolic administrator, Bishop Milan Šašik, who is a Roman-rite Catholic. Consequently, the Eparchy of Mukachevo in Ukraine’s Transcarpathian Region, which is home to many faithful for whom Rusyn is their native and primary language, now has an administrator (bishop) who is an ethnic Slovak and who does not speak Rusyn. Such qualifications would not be problematic if the eparchy were sympathetic to the cultural as well as spiritual needs of its Rusyn flock. The Rusyn-American delegation was heartened to hear the Papal Nuncio express the view that a key requirement in the selection of any bishop is the candidate’s understanding of the cultural specificity and ability to communicate in the majority language of the community he is called to serve. Finally, the Papal Nuncio agreed to pass on a request to the Vatican’s press and radio service that its reports should in the future not refer to Rusyns (Ruthenians) as Russians.

According to the World Congress Chairman Magocsi, the next series of meetings in Washington, D. C. will be with the Embassy of Croatia, the United States Department of State, and with members of the US Congress who have a special interest in Ukraine.

petak, 26. veljače 2010.

ГОЛОВА ВСЕСВІТНЬОГО КОНГРЕСУ РУСИНІВ У ВАШИНҐТОНІ

Вашинґтон, США. Під час триденного візиту до дипломатичних представництв американської столиці, що відбулися 15-17 листопада 2006 р., голова Всесвітнього конгресу русинів професор Павло Роберт Маґочій разом з делегацією американців русинського походження відвідав посольства Румунії, України, Сербії та Ватикану. Окрім професора Маґочія до складу делегації громадських діячів входили представники «Карпаторусинського товариства в Америці»: президент столичної (вашинґтонської) філії товариства доктор Віктор Габурчак, віце-президент філії професор Елейн Русинко, доктор Мікулаш Попович та президент філії товариства у Новій Англії Орестес Мігалі.

Метою відвідин делегатами амбасади Румунії було уточнення планів стосовно Дев’ятого всесвітнього конгресу русинів, який має відбутися 21-24 червня 2007 р. у м. Сіґет (Sighetul Marmaţei). У відповідь на минулорічний запит професора Маґочія щодо нового мосту через р. Тиса працівники посольства повідомили, що офіційне відкриття його заплановане ще до кінця 2006 р. Новий міст сполучить не лише Україну та Румунію, але також возз’єднає карпаторусинів, які мешкають на північному та південному берегах Тиси, які досі були роз’єднані міжнародним кордоном. Предметом дискусії було також питання закордонних гостей на русинському конгресі. Посольство Румунії висловило зацікавленість уряду своєї країни в успішному проведенні форуму і погодилося надати допомогу у підготовці офіційних запрошень для гостей, які представлятимуть різні країни та Європейський Союз на зібранні.

Вже вдруге протягом року відвідала делегація американців русинського походження амбасаду України. Цього разу вони були прийняті заступником голови місії, старшим радником посольства доктором Віктором Нікітюком. Професор Маґочій подав офіційного листа (копія додається), адресованого на ім’я Посла (Амбасадора) Олега Шамшура, у якому висловив прохання прояснити явні суперечності політики України щодо русинів. Так у листі Міністерства юстиції цієї держави від 7 липня 2006 р., надісланому у відповідь на запит щодо визнання русинів окремою національністю, вказувалося, що «за нормами міжнародного права, а також законодавства України, кожній особі надано право на національну самоідентифікацію», більше того, «в Україні не існує жодного нормативно-правового акту, який містив би офіційний перелік національностей визнаних в Україні». Твердження це суперечить деяким засадам політики України, відображеним в «Плані заходів щодо розв’язання проблеми українців-русинів», що був задекларований 1996 р.; доповіді цієї держави перед урядом Ради Європи 1999 року, де русинам дається визначення як «субетносу українського народу» та опублікованому до останнього перепису населення 2001 р. переліку національностей України, де русинам не знайшлося місця. Американців русинського походження цікавило питання: чи «План заходів щодо розв’язання проблеми українців-русинів» все-ще знаходиться в дії в сьогоднішній України? Відповідь на це запитання буде служити визначальним фактором у майбутніх переговорах Всесвітнього конгресу русинів та представників Європейського Союзу та уряду США.

В амбасаді Сербії делегація американців русинського походження мала довгу та плідну розмову з Послом Іваном Вуячічем. Професор Маґочій висловив задоволення підтримкою, яку ця держава надає усім аспектам життя русинів у Воєводині, де вони мають статус однієї з п’яти офіційних національностей цієї країни. Занепокоєння делегатів, однак, викликало питання, чи сьогоднішнє законодавство Сербії все ще вимагає від національної групи мати так звану «материнську землю» (сербською: матична земля, тобто незалежну державу за межами незалежної Сербії), для того, аби вважатися національністю? Офіційний запит щодо цієї проблеми був поданий професором Маґочієм амбасодорові Сербії (копія додається). Якщо русинам була б «потрібна» «материнська земля», то нею за логікою речей повинна була б стати Угорщина або Словаччина (оскільки предки переважної більшості воєводинських русинів походять із сіл, які нині знаходяться в кордонах цих держав), а не Україну. Проте більш важливим є факт, що воєводинські русини мають історичну батьківщину. Нею є Карпатська Русь (відома серед русинів Сербії та Хорватії як «Горнїца»), що поряд Фландрією, Каталонією та Країною Басків є однією з визнаних історичних земель бездержавних народів Європи. Історична Карпатська Русь, яка знаходиться в кордонах кількох нинішніх незалежних держав, є історичною батьківщиною усіх карпаторусинів.

В Посольстві Ватикану делегація американців русинського походження та Голова Всесвітнього конгресу русинів були прийняті апостольським нунцієм, архієпископом П’єтро Самбі. У розмові апостольський нунцій був поінформований про русинів (відомих у ватиканських колах як «рутени—Ruteni») як про окремий народ центральної Європи. Дискусія в основному зосереджувалася на політиці щодо русинів, проваджуваній Пряшівською греко-католицькою єпархією у Словаччині та Мукачівською греко-католицькою єпархією в Україні. Кожна з цих інституцій офіційно заохочує вживання державної мови, тобто словацької та української, на шкоду вжитку церковнослов’янської та розмовної русинської. У результаті цього, дії пряшівського та мукачівського єпископів роблять політику Ватикану дуже схожою на політику колишнього Радянського Союзу. Іншими словами, Ватикан можливо визнає русинів (рутенів) етнічною групою, але аж ніяк не окремою національністю зі своєю власною літературною мовою.

Особливе занепокоєння викликає політика словакізації проваджувана властями Пряшівської єпархії та поступове впровадження української мови як літургійної в єпархії Мукачівській. Делегати поділилися з представником Ватикану здивуванням фактом, що до Мукачівської єпархії —інституції східного обряду було призначено апостольським адміністратором римо-католика (йдеться про єпископа Мілана Шашіка). Таким чином, ця єпархія, розташована в Закарпатській області України, територія якої є домівкою для багатьох вірників рідною та ужитковою мовою яких є русинська, нині має адміністратора-етнічного словака, який цією мовою не володіє. Дана обставина не була б настільки проблематичною, якби єпархія вважала як на культурні, так і на духовні потреби своєї русинської пастви. Делегати були задоволені почути точку зору папського нунція щодо необхідності підбору кандидатів на посаду єпископа на підставі ключового критерію—розуміння культурної специфіки та вміння розмовляти мовою більшості населення території юрисдикції, якою він покликаний правити. Нарешті, нунцій погодився передати запит до ватиканської преси та радіо не вживати в майбутньому термін «росіяни» стосовно русинів (рутенів).

Згідно інформації Голови Всесвітнього конгресу русинів професора Маґочія, наступні зустрічі у Вашинґтоні відбудуться із представниками Посольства Хорватії, Держдепартаментом США та членами американського Конгресу, які цікавляться Україною.